День українського кіно. Перфоманс.
Піонери українського кіно
А чи знаєте ви, що перше у світі кіно з’явилося в Україні? Так-так! Саме в нашій Батьківщині, в Одесі, а не на бульварі де Капюсін, що в Парижі.
Можемо сміливо твердити, що родоначальником світового кінематографа є українець Йосип Тимченко, який 1893 року в стінах Новоросійського (нині Одеського) університету разом із своїм однодумцем Михайлом Фрейденбергом змайстрував перший у світі кіноапарат. У листопаді того ж року в Одесі, на великому екрані готелю «Франція», глядачі побачили відзняті ними перші фільми – «Списометальник» та «Вершник». У січні 1894 року в Москві Йосип Тимченко презентував свій кіноапарат на шостому засіданні фізиків 9-ого з’їзду лікарів та дослідників природи.
Так що французи – брати Луї та Огюст Люм’єр – на цілих два роки спізнилися від нас із своїм винаходом кіноапарата!
Перші документальні фільми на теренах Російської імперії з’явилися завдяки також українцеві, родом із Житомира, Альфредові Федецькому.
Він, фотограф високого класу, удосконаливши уже відомий кінознімальний апарат, упродовж вересня-листопада 1896 року відзняв 3 хронікальні кінострічки, а 2 грудня цього ж року влаштував перший у Російській імперії публічний кіносеанс у приміщенні Харківського оперного театру.
Серед піонерів українського кіно не можна не згадати й першого кінорежисера ігрових художніх фільмів Данила Сахненка, родом із Катеринослава, нині Дніпропетровська.
24 вересня 1911 року Данило Сахненко розпочав зйомки першого історичного фільму про подвиги запорозьких козаків і кошового отамана Івана Сірка в боях проти татар та турків.
Картина знімалася за участі нащадків запорозьких січовиків у селі Лоцманська Кам’янка (нині це частина Дніпропетровська). Тодішні газети писали, що в батальних сценах брали участь близько 400 осіб. Консультував знімальну групу відомий історик Дмитро Яворницький. Він також надав у розпорядження кінематографістів старовинний козацький одяг, зброю, човни.
На жаль, від цього фільму, який 1912 року вийшов у прокат під назвою «Запорозька Січ», лишилися лічені кадри. Та й то вони зберігаються у кінофондах Москви. Проте зберігся синопсис (стислий виклад кінокартини), за яким сучасні українські кінематографісти хочуть провести реконструкцію фільму.
Усі знають, що фільм не вийде на екрани без участі надзвичайно важливої особи у кінознімальному процесі – продюсера, тобто організатора кіновиробництва.
Так ось, першим кінопродюсером українського кіно є Дмитро Харитонов, харківський кінопідприємець – власник кінотеатрів і кінопрокатної контори «Аполло» в Харкові, з філіалами в Одесі, Києві, Ростові-на-Дону, Москві, Петербурзі. Він – перший видавець фахового журналу в галузі кіно, що мав назву «Южанин».
1916 року, переїхавши з Харкова до Москви, заснував першу в Російській імперії кіностудію, куди запрошував провідних кіноакторів, операторів і кінорежисерів, обіцяючи їм повну свободу творчості й шалені гонорари.
Тож, схоже, Дмитро Харитонов створив свою «систему кінозірок», згодом запозичену в нього Голівудом.
Серед кінозірок Дмитра Харитонова особливою красою зовнішності та кіногри вирізнялася Віра Холодна, перша акторка українського кіно, родом із Полтави.
За своє коротке життя (а прожила Віра всього 26 років) акторка знялася у 60 кінокартинах. Найкращою є її робота 1917 року в стрічці «Біля каміну» - типовій для того часу любовній мелодрамі.
Газета «Кіножиття» тоді писала: «Уже багато років не доводилося нам бачити нічого подібного. Публіка займала фойє і вхід, виходила декількома чергами довжиною у піввулиці й чекала отримання квитків, незважаючи на дощ і негоду. Гра Віри Холодної неперевершена».
Ця кінострічка в Одесі демонструвалася 90 днів, а в Харкові – 100. Публіка просто ломилася на сеанси, буквально розносячи кінотеатри, бажаючи побачити королеву німого кіно Віру Холодну.
У фіналі фільму «Біля каміну» героїня Віри Холодної помирає.., як і померла сама Віра Холодна, прибувщи на кіногастролі в Одесу, де захворіла на іспанку – тяжку форму грипу.
В Одесі споруджено пам’ятник Вірі Холодній, а російським кінорежисером Микитою Михалковим знято про неї художній фільм «Раба любові».
Тож, знаючи досягнення українського кінематографа на світовій кіносцені, як можна непишатися цимифактами тане намагатися продовжувати справу кіно!
Коментарi