210 день народження Т.Г. Шевченка відзначили вчителі та учні нашого ліцею
Вчитель Литвин Лариса Миколаївна
і її 
учениця Ракоча Діана
Мій Шевченко
Ракоча Діана, учениця 8-Г класу, 2024 рік
Мій Шевченку, який ти? Твоє Слово лунає з уст усього світу – для мене ж воно має особливе звучання… Тебе називають пророком нації – я ж бачу тебе крізь о́брази усіх поколінь. Відкриваючи й пізнаючи всі глибини твоєї поезії, чи зможу впустити її до душі, щоб назвати тебе своїм?
Ти один із небагатьох митців, хто зумів доторкнутись своїм Словом до моєї ще зовсім юної свідомості й одночасно вималювати обриси мого майбутнього – хоч іще не відомого мені, але вже небайдужого.
«Шевченко – це голос душі українського народу, його крик, сльози та стогін», – так влучно колись сказав про тебе сербський прозаїк і драматург Браніслав Нушич. І з цією думкою не можна не погодитися, бо вже пізнала важливе: я – частинка нашого з тобою народу, який має ніжну і вразливу душу, але незламний дух.
Читаючи твій вірш «Мені тринадцятий минало», виразно бачу себе з тобою поруч, адже я твоя однолітка, душа якої, як і твоя, звідала і радощі, й жалі. У тих бур’янах, над якими «Господнє небо», ти стаєш таким зрозумілим, близьким для мене: правда, у моменти усамітнення бачиш те, чого не помічав зазвичай? Такий час надихає мене творити слово поезії, а тебе – Слово молитви, зверненої до Бога.
Воднораз кожне твоє поетичне Слово, що входить поступово, але невпинно в моє буття, зазирає у майбутнє вже Великого Кобзаря, глибину якого я ще маю відкрити протягом наступних етапів мого становлення.
«І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» – саме ці твої слова спонукали мене, коли, рятуючись від війни, перебувала на чужині, творити, показуючи через мистецтво Слова незламність нашої нації. У Польщі я зрозуміла, наскільки важливо усвідомлювати, представниками якого народу ми є, як ми себе ідентифікуємо, у чому наша сила й неповторність. Ти навчив мене цінувати Наше, нести його у світ іншим націям і народам.
Для кожного в житті важливим є те, щоб «усі свої були поруч», як ми зараз часто говоримо. Хто ж вони такі, Свої? Для мене це ті, хто близький душею, серцем, чиє слово заспокоює, як дитяча колискова: мій тато, мама, сестра, бабуся, родина, наставники… і ти. Ти теж став таким – моїм. Моїм Шевченком. Мене наснажує твоє Слово. Воно надихає та обіймає так, як уміє лише мама…
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого,
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова…
Мій Шевченку, ти зрозумілий, але незбагненний, простий, але глибокий, зі світовим іменем, але свій, пророчий, але сучасний, далекий, але близький – Мій… Наш.
Думки мої неприспані
Ракоча Діана, учениця 8-Г класу
Думки мої неприспані,
Які ж ви багаті…
Які ж вільні, які сильні
Які ж ви завзяті!
Ви – безмежні, ви – безкраї,
Вам нема кордонів.
Ви є всюди: варт подумать –
Й нема перепонів.
Полетіть я з вами можу,
Куди лиш захочу –
Хоч в минуле, хоч в майбутнє
Вмить я перескочу.
Зазирнуть думками можу
Й до тебе, Кобзарю,
Подивитись, як творив ти,
Як писав во славу.
Скільки слів твоїх пророчих
Живу, проживаю…
Скільки болю за Вкраїну
До серця впускаю…
Стільки правди в твоїх віршах,
Вогняної сили,
Що думки стають незламні,
Набувають крила!
Враз думками переношусь
У наше майбутнє –
Безграничне, жваве, мирне,
Без війни і смутку.
Думки мої в Україні,
Які ж ви багаті!
Які ж вільні, які сильні,
Які ж ви завзяті!
2024 рік
Коментарi